среда, 27 сентября 2017 г.

Українська середа-1

Я дуже люблю українську мову. Але знаходячись в російськомовному середовищі, перейти на українську мені важко. Такий крок поки що здається дещо неприродним і занадто радикальним. Тож я придумала для себе гру, виклик і може, трохи флешмоб. Говоритиму українською по середах. Поки що. Для початку.
Тож сьогодні була моя перша українська середа. Ділюся враженнями і спостереженнями. Це виявилося з одного боку не так важко, як я боялася, а з іншого боку - більш важко, ніж я сподівалася. Взагалі з подивом з`ясувала, що словникового запасу мені вистачає і взагалі ллється мова цілком природньо. Навіть трекляті "І" та "И" дуже швидко стали на свої місця. До речі внутрішній діалог перемкнувся на українську за півгодини після застосування зовнішнього діалогу.
Зовсім неважко виявилося розмовляти українською з чужими людьми. Ніхто з них - продавців, водіїв, вчителів - не перейшов на українську, але мою сприймали цілком спокійно і доброзичливо. Мені це сподобалося - саме в цьому для мене криється толерантність: кожен поводиться так, як йому зручніше і всім комфортно. Дві жіночки-бабусі в автобусі, слухаючи нас зі Степаном спитали шанобливо: "Вы, наверное, не из Запорожья? С Западной приехали? У вас така мова красивая! Хотя дети русскоязычные..." (Було приємно  і несподівано).
А от з дітьми - найважче. Ну по-перше, саме з ними я розмовляю більш за все, з ранку до ночі. Степа спочатку ніяк не міг зрозуміти, що відбувається і перепитував кожну фразу, хоча українську взагалі-но розуміє (багато читаємо і час від часу спілкуємося з україномовними друзями з інших регіонів). Але в моєму виконанні мова здалася Стьопу чимось незрозумілим. Я сказала, що граю сьогодні в таку гру. Після цього він пильнував мене, і коли я на автоматі відповіла по телефону російською він загорлав: "Ти програла!!!". За годину після початку "гри" він сказав "Я теж буду розговарювати українською". Ще за годину сказав "Хватит, говори  нормально, по-русски!". Ну і так далі протягом дня. Дуже важко було сварити дитину українською (просто не вистачає лексіки) і жаліти, коли він вдарився (якось воно нещиро виходило чомусь). Ну і з Льонею тетьошкатися важко українською - бо це не той процес, де можна думати, це і не слова взагалі, всі ці хусі-мусі-карапусі...
Щодо чоловіка, зранку він сказав: "Тогда я буду говорить по-английски". Пообіді розслабився і почав говорити білоруською. Потім просто сприймав мою українську спокійно, говорячи російською. А ввечері  визнав, що коли я спілкуюся українською, я ніжніша і м`якіша. Це перемога, я щитаю))))) Далі буде.
Приєднуйтесь, це весело.


1 комментарий:

  1. Вітаю! Гарний початок) А тембр дійсно змінюється, якось лагідніше виходить.

    ОтветитьУдалить