среда, 16 ноября 2011 г.

...з вдячністю...


Іноді, досить часто насправді, питаюся в Відомо Кого – за що? За що мені все це? Думаю, напевно з кимось сплутали. Так дивуєшся привітанню незнайомця, обертаючись в надії побачити, кому воно насправді адресовано. Але за спиною нікого, тож це він тобі. Мені.
Саме це відчуття – розгублена вдячність – було визначним протягом останніх… чотирьох днів, всього чотирьох днів?! Здається, щонайменше місяць минув з того часу, як ми з Юрою Володьковим за запрошенням Святослава Померанцева вирушили в Київ, знімати презентацію нової книги Юрія Андруховича. Два дні в столиці, ніч в потязі (найважливіша частка цієї ночі під виглядом вечора пройшла в вагоні-буфеті з Юрієм Андруховичем, Олександром Бойченко, Андрієм Любкой, Ірой Вікирчак і Святославом Померанцевим), два дні в Чернівцях - розмови, подорожі, враження… Це що, сакраментальне «Мечты сбываются»? Так я і не мріяла ніколи про те, що САМ Андрухович буде розповідати мені (мені? – подумки обертаючись) історії зі свого життя або сміятися з моїх (моїх?) жартів, хай навіть подекуди і вдалих :)
І всі ці читання, і спілкування, і атмосфера, і аромати в «Каффі», і сонце на жовтому платані біля готелю в Чернівцях, і зустрічі з друзями в обох містах (Аля, Таня, ви прикрасили те, що, здавалося, неможливо зробити кращим), і - головне - ця книга…
Я ж бо вже боялася, що ніколи не відчую тремтіння від тексту; що втратила вміння відчувати сплетіння літер лоскотанням в районі серця, талант передбачити задоволення від змісту, вперше доторкнувшись до обкладинки, здатність сприймати довколишній світ через окуляри твору, який наразі читаєш. Не через рожеві окуляри, а через ті, що збільшують контрастність зображення, звуку та інших вимірів життя. Я розумію, що таких окулярів не існує, але я знаю, що можна використовувати замість них. «Лексикон інтимних міст».
Це справді дивно, коли чужі інтимні міста відчутно чуттєво стають ерогенними зонами на твоїх мапах. І це справді дивно – пити вино і їсти хліб (без жодних релігійних алюзій, незважаючи на мій дещо екстатично-патетичних стан)) з людиною, яка вміє не тільки змінити твій світ своїм текстом, навіть не здогадуючись про це, а ще і спілкуватися з тобою так, ніби ти можеш їй щось дати окрім уваги і поваги.
Це все мені? За що?...

4 комментария:

  1. А я теж шукала відповідь на це питання - після нашого з вами знайомства і моїх перших запорізьких вилазок:) за що, чому - хід думок дуже схожий, тільки об"єкт - Толбухіна, 11. чесно - і зараз іноді замислююсь. Може, це якась ланцюгова реакція? :)
    p.s. вже сумую)

    ОтветитьУдалить
  2. мабуть, ми схильні до недооцінювання себе))) p.s.навзаєм

    ОтветитьУдалить
  3. Вопрос из области философии.Наверное,каждому хочется знать,почему в его жизни происходят определённые события.Судьба,программа,случайность,совпадение...Интересно)

    ОтветитьУдалить